Грецькі воїни. Античний еталон

Грецькі воїни. Античний еталон

     Античність можна назвати колисковою всієї європейської цивілізації. Якби не було Древньої  Греції  та  Римської  імперії,  історія Європи пішла б  іншим  шляхом і ми зараз жили б у зовсім іншому світі. Але стародавній світ був жорстоким – виживав лише найсильніший. Тільки завдяки боєздатним арміям існували грецькі міста-держави, і тільки завдяки відважним воїнам (а ними були практично всі дорослі  чоловіки!),  які захищали рідну землю від ворожих навал, став можливим розквіт античної культури.

     Доба розквіту Древньої Греції припадає на V­-IV ст. до н. е., і пов’язана вона з розвитком міст держав (полісів).  Особливу роль відіграли Афіни – республіка з демократичним управлінням. Суперництво між Афінами і Спартою спричинило Пелопонеську війну – найбільшу міжусобну війну в Древній Греції. Перемогли спартанці й відтоді диктували всім грекам свої умови.

     Майже безперервні війни виснажили найважливіші держави Греції. Цим скористалася Македонія – цар Філіпп ІІ Македонський, розгромивши афінські та ліванські війська, підкорив Грецію.

Важким випробуванням для грецької  держави стало перське вторгнення на початку  V ст. до н. е. Афіни й Спарта, забувши про власні чвари, об’єдналися проти спільного ворога.

НАРОДНА АРМІЯ

 В арміях грецьких полісів служили всі дорослі чоловіки віком від 18 до 60 років. Озброювалися воїни за власний кошт: заможні громадяни, спроможні придбати зброю, становили фалангу гоп літів (важкоозброєних піхотинців), решта входили до загонів легкої піхоти. Крім сухопутного війська, існував флот (найсильніший у Афін).

                             

                                         

НЕЗЛАМНА ФАЛАНГА

  Фалангою називалися особливе шикування гоплітів у 8-12 та більше шеренг.  Щільна  шеренга воїнів, прикритих щитами й добре захищених обладунками, наїжачена безліччю списів, була серйозною загрозою для супротивника. Простий лобовий удар фаланги, що завжди виступала як єдине ціле, мав нищівну силу. Щоб не зламати шеренгу, воїни мусили йти в ногу, зберігаючи стрій. Якщо воїн з переднього ряду падав, його місце відразу займав той, хто був позаду. Круглий щит кріпився на ліве передпліччя гопліта  й захищав від підборіддя до колін, а заодно прикривав незахищений бік сусіда зліва. З наближенням до противника фаланга прискорювала крок до бігу, посилюючи натиск.
Доки фаланга зберігала свій стрій, жодне варварське військо не могло нічого вдіяти про неї. Та коли стрій ламався і гопліти  рятувалися втечею, то вже зарадити їм було годі.

Беотійська фаланга – шикування гоплітів.

РАБИ – САНІТАРИ

Гопліти становили більшу й кращу частину війська. Спорядження гоп літа було досить важким – майже 30 кг, тому в поході воїнів супроводжували раби, які несли вантаж і прислуговували на стоянках . Окрім того, раби, ймовірно, виконували роль санітарів, виносячи з поля бою поранених і  допомагаючи їм.

ШОЛОМИ НА БУДЬ-ЯКИЙ СМАК

Шоломи були різної форми – округлі , дзвіноподібні. Усі металеві шоломи вдягалися на підшоломник для захисту голови від контузії. Згодом почали роботи вирізи для вух, щоб воїни могли добре чути. Практично у всіх шоломів був гребінь з кінського волосу. Котрий прикріплювався до шолома за допомогою спеціальних шпильок.

МУСКУЛАТУРА  ІЗ  ЗАЛІЗА

Спочатку носили так званий анатомічний панцир, що прикривав торс воїна і точно повторював обриси його мускулатури. Наприкінці  IV ст. гопліти  перейшли на лляні обладунки. Панцир склеювали з кількох шарів тканини так, що виходило щось на зразок щільної сорочки, приблизно 0,5 см завтовшки. Нижче пояса робилися розрізи, щоб зручно було рухатися. Надягали також поножі, що захищали передню частину ноги, і поручі, що закривали руку від кисті до ліктя.

                             

З ГОРГОНОЮ НА ЩИТІ

Щити були двох типів: круглий і так званий «беотійський»  (овальний, з напівкруглими вирізами з боків ). Основа щитів була дерев’яною, її зовні обтягували шкірою або покривали листовим металом.  Опукла зовнішня поверхня прикрашалася зображенням тварин (лев, кабан, кінь), міфологічних істот (сфінкс, маска Медузи Горгони), а іноді й першою буквою рідного полісу.

                     

ЗБРОЯ ПІХОТИНЦІВ

У ІІ-І ст. до н. е. уся грецька зброя виготовлялася із заліза, за винятком наконечників для списів та стріл, які могли бути бронзовими.

Основне озброєння гоплітів – два списи, один з яких метали відразу як дротик на далекі відстані, а другим змагалися в рукопашному бою. Списи були завдовжки трохи більшими двох метрів, а їх наконечники – приблизно 30 см. Меч для фаланги гоплітів  мав другорядне значення: ним користувалися тільки після втрати списа.

В арсеналі легкоозброєної піхоти  були в основному дротики, пращі, луки і стріли – усе для ведення дальнього бою.

                                   

МЕЧІ

Усі грецькі мечі можна розділити на два типи – махайра і ксифос.

     Ксифос – прямий двосічний меч завдовжки близько 60-70 см, мав руків’я з перехрестям у вигляді трикутників. У ближньому бою ним зручно було завдати і рублячи, і колючих ударів.

     Махайра – однолезовий меч – була трохи довшою від ксифоса. Вершник, орудуючи махайрою, завдавав рубля чого удару зверху, навідліг, з легким відтягуванням руки назад.

    Носили махайру і ксифос з лівого боку на перев’язі  в дерев’яних піхвах, обтягнутих шкірою або обкутим  металом.

                        

ЛЕГКІ – НЕ ОЗНАЧАЄ СЛАБКІ

У ході воєн з’явилися особлива середньо озброєна піхота – пельтасти, вони воювали і в фаланзі, і в розсипній шерензі.  Пельтастами їх назвали за легкий плетений щит – «пельту». Ці воїни покладалися лише на свою ловкість, а також вони успішно билися проти важко озброєних фаланг.

ВОЇН – КУЛЕМЕТ

Кращими пращниками вважалися родосці, які легко перекривали дальність польоту стріли. Максимальна відстань, на яку вони могли метнути свій снаряд, наближалася до 350 метрів. Сам снаряд вироблявся з каменю, глини або свинцю.

БОЙОВІ МАШИНИ

       Найбільш давнім стрілецьким пристроєм був ручний гастрафет. Щоб натягнути титтиву, стрілець, упираючи знаряддя в землю, мав налягти всією вагою тіла.

       Однією з найперших метальних машин став онагр. Він був схожий на великі сани, оснащені великим важелем з підвішеною пращею з каменем або ядром. Відлітав також приблизно на 350 метрів.

      Катапульта своєю будовою нагадувала лук. Пущена з неї стріла завдовжки 70-90 см на відстані приблизно 200м пробивала щит товщиною 3 см, зробленого із заліза.

      Вважається, що таран винайшли карфагеняни. У персів греки запозичили пересувні вежі та тарани. А «черепахи»  застосовувалися для видобування стін, засипання ровів і прикриття тарана.

         

ЯК «ЧЕРЕПАХА» НА СТІНИ ЗАПОВЗАЛА

Спочатку «черепахою» називали особливий ряд шикування воїнів під час штурму фортеці. Найцікавіше починалося тоді, коли така «черепаха» наближалася до стіни. Задні ряди буквально йшли по головах передніх, точніше, по щитах, піднятих над головами, - таким  чином вони піднімалися на високу стіну фортеці.

                 

І БОГИ ЙДУТЬ НА ВІЙНУ

Богами  - покровителями воїнів були Арес (римляни називали його Марсом), який уособлював жорстокість війни, та Афіна Паллада – богиня справедливості та мудрості.

Уславлені воїни й самі ставали героями міфів, народ шанував їх як богів. Одним з найвідоміших був Геракл, чиїм батьком вважався Зевс, верховний бог греків.

                        

БОЯГУЗ НЕДОСТОЙНИЙ БУТИ ГРОМАДЯНИНОМ

Чоловіків, які ухилялися від війни, чекало  безчестя і загальна зневага. Їх позбавляли громадянських прав, виганяли із загальних зборів.