Спартанці. Вільні й горді

Спартанці. Вільні й горді

    «Спартанська обстановка», «спартанське виховання», «спартанський характер»…  Що це означає і хто такі спартанці, чиє ім’я стало загальним? Невеликий грецький народ вільних воїнів, які не переймалися нічим, окрім тренувань і воєн. Вони славилися аскетизмом, вірністю в дружбі і стійкістю до будь-яких труднощів. Звичаї спартанців здавалися іншим грекам дивацтвом, їх боялися, але поважали. Один спартанець вартий був декількох воїнів з будь-якого іншого полісу.

ЗАКОНИ ЛІКУРГА

     На чолі Спарти стояли два царі з двох постійно ворогуючих між собою родів. Якщо чиєсь правління не подобалося, царя могли вигнати.

     Найвищим авторитетом і благодійником свого народу спартанці вважали царя Лікурга, що створив для них особливі закони, яких не було ніде в Греції.

     За законом Лікурга царі мали абсолютну владу тільки на війні. У мирний час Спартою керувала герусія – рада старійшин (грецькою – «геронтів»).

                             

БІДНІСТЬ НЕ ПОРОК

     Згідно із законом Лікурга серед спартанців не було ні бідних, не багатих.

Усю землю розділили на рівні частини, і кожна родина одержала однаковий наділ. Коли Лікурга спитали, як зробити так, щоб сусідні країни не нападали, він відповів: «Залишайтеся мужніми, але бідними, не будьте багатшими за сусідів, щоб не викликати в них заздрості».

ТІЛЬКИ СМЕРТЬ МОГЛА ЇХ РОЗЛУЧИТИ

     Лікург запровадив новий звичай – спільні обіди, так звані «сиситії». Але вони були непросто колективним споживанням їжі, сиситія являла собою товариство з 15-20 чоловік, пов’язаних міцною дружбою. Вони звалися сиситами, служили в одному загоні, в бою боролися пліч-о-пліч і ладні були померти один за одного.

ЛАКОНІЧНІСТЬ З’ЯВИЛАСЯ В ЛАКОНІЇ

    Спартанці змалку навчалися точно висловлювати свої думки, особливо цінувалися короткі дотепні відповіді. Так з’явилася особлива манера висловлюватися. Що й донині називається «лаконічністю».

СПАРТАНСЬКЕ ВИХОВАННЯ

     У Спарті батьки не мали права самі розпоряджатися долею своєї дитини. Новонародженого хлопчика уважно оглядали старійшини, і якщо він виявлявся здоровим і міцним. Йому виділяли земельну ділянку та дозволяли батькові забрати й ростити далі. Якщо ж дитя народжувалося слабким. Його наказували кинути в прірву.

КРАЩЕ КРАСТИ, НІЖ ЧИТАТИ Й ПИСАТИ

     З семирічного віку хлопчиків забирали від батьків і об’єднували в невеликі загони. Там їх виховували однаково, привчаючи до суворої дисципліни.

     Старі спостерігали за грою хлопців і часто навмисно підбурювали їх до сварки , щоб викликати бійки. Забіяк хвалили, а боягузів карали. Грамотні хлопчиків навчали тільки в межах необхідного: щоб вони вміли прочитати наказ і написати своє ім’я.

ПОКАРАННЯ ГІРШЕ ЗА СМЕРТЬ

    Боячись покарання, хлопчики намагалися будь-що приховати свої провини. У Спарті протягом кількох століть існував звичай при переведенні  хлопчиків в ірени (так називалися хлопчики підлітки) прилюдно бити їх батогом на вівтарі богині Артеміди. Юнаки мали довести свою мужність і зневагу до болю – не бажаючи показати свою слабкість, багато хто вмирали, але не видавали жодного звуку.

НА ВІЙНУ, ЯК НА КУРОРТ

     Спартанцям, які вирушали у військові походи все це здавалося лише курортом, порівняно із суворими буднями та нескінченними тренуваннями мирного часу.

     У поході кожного воїна супроводжував ілот, який ніс запас харчів. Постіль зводилася до мінімуму й кріпилася до щита. За армією їхав обоз. Шатер у спартанців не було – на нічліг влаштовувалися хто як міг: просто неба коло багаття або спорудивши собі курінь.

НЕ ВІР ОЧАМ

     Коли юнаки ставали воїнами, їм дозволялося слідкувати за красою своєї зачіски, одягу та зброї. Звичка спартанців спартанців часто збивала з пантелику супротивників.

     Якось воєначальник перської армії покликав дозорця, щоб довідатися, що відбувається в грецькому таборі. Той безтурботно заявив, що греки зачісують один одному волосся. Але радник, який був сам родом із Спарти, сказав: «Начувайся, правителю, бо жде тебе битва з непохитними й непереможними воїнами, і мало хто з вас залишиться живим».

ЯКА КОРИСТЬ ВІД ОЛІМПІЙСЬКОЇ ПЕРЕМОГИ

     Триста кращих гоплітів, що відзначилися в боях, становили особливий загін. Їх називали гіппеями, і воювали вони на правому крилі армії як охоронці царя. Гіппеєм міг стати тільки той, у кого були сини, бо спартанці зневажали тих, хто не народив нового покоління воїнів.

     Зазвичай поруч із царем йшов воїн, який переміг на останніх Олімпійських іграх. Розповідають, що якомусь спартанцеві пропонували багато грошей за те, щоб він поступився суперникові олімпійською перемогою. Він з презирством відмовився і переміг. Коли його запитали: «Яка тобі користь від перемоги, адже ти заради неї втратив шанс розбагатіти?»- чемпіон гордо відповів: «У бою я йтиму поруч з царем попереду війську».

ХОЧЕШ ЖИТИ – ЗДАВАЙСЯ

     Змусивши ворога до втечі, спартанці не переслідували його довго: їм здавалося низьким і недостойним убивати відступаючих ворогів. Найчастіше вороже військо, знаючи про таки звичку спартанців, воліло втікати, а не битися.

ФЕРМОПІЛИ – СИНОНІМ МУЖНОСТІ

     Битва у Фермопільській ущелині, під час навали персів, увійшла в історію як взірець героїзму. Прохід через ущелину захищав невеликий загін спартанців на чолі з царем Леонідом.

     Триста кращих спартанських воїнів-гіппеїв, так і не дочекавшись підкріплення, вирішили стояти на смерть. Їхній легендарний проводир Леонід загинув, б’ючись, як заведено, у перших лавах війська. Решта спартанців, ставши колом, захищалася спочатку мечами, а коли ті зламались,- руками й зубами. Бій закінчився тільки тоді, коли поліг останній спартанець.